Март 17, 2010Цвети
На “Проспекті світу” (кільце) заходжу входжу у вагон. У отворі дверей залишилося місце лише для двох, на ці місця втискуємося ми удвох: я і молода симпатична дівчина. Двері закриваються, і я прагну поводитися приблизно як вона: розвертаюся в ту ж сторону (лицем до дверей), так само спираюся на поручень, злегка посміхаюся (бо двері перед нею абсолютно чисті, а моя - вся обклеєна безглуздими оголошеннями). Обдираю об’явленьіца (вона це помічає), їдемо далі. Достаті, на руках кілець немає, означає ще не замужем (останнім часом всі симпатичні чомусь вже окільцьовані, не везе). На Ризькій виходимо, щоб випустити з вагону інших - я виходжу синхронно з нею, перетинаємося поглядами. На наступній станції виходимо, я йду швидше.
Подходя до ескалатора, гадаю: треба піднятися по ньому бігом, купити букет квітів, і вручити їй, коли вона теж вийде з вестибюля. Але що ж купити? Конвалії, троянди, орхідеї?? Біс, на цій гребаной Алексєєвськой лише мерзенніхризантема і ще якісь незрозумілі віники, які і бабі-язі підносити соромно.
План провалився. Залишається йти - працювати.